Цього разу профспілки Японії висунули серйозну вимогу підвищення зарплат: на перший погляд здається, що це просто переговори між працівниками та роботодавцями про гроші, але насправді за цим стоїть вся економічна стратегія.
З точки зору найманих працівників вимагати підвищення зарплат — цілком справедливо. Ціни безупинно ростуть, оренда, комунальні послуги — все дорожчає, якщо зарплата не змінюється, як це витримати? Тим паче під час минулих переговорів уже було досягнуто рекордного зростання за багато років, тож зараз впевненості ще більше — якщо вже підняли один раз, чому б не підняти ще?
Для компаній ситуація складніша. Витрати на персонал, безумовно, підвищаться, але якщо подивитися з іншого боку: коли працівники мають гроші, вони готові витрачати, товари продаються, компанії отримують прибуток. Головне питання — чи зможуть вони пережити цей болісний період і перетворити короткостроковий тиск на довгострокові вигоди. Якщо справді вдасться втримати таланти й стабілізувати команду, тоді це має сенс.
Найцікавіше — це розрахунки центрального банку. Вони уважно стежать за перебігом переговорів із зарплат, чекаючи на сигнал: доходи зростають → споживчий попит підвищується → ціни на товари йдуть вгору → формується інфляція, що спричинена попитом. Ось тоді підвищення ставок буде виправданим: це дозволить остудити перегріту економіку та повернути монетарну політику у звичне русло. В ідеалі це ідеальний ланцюжок дій.
Але на практиці все рідко йде за планом. Якщо компанії не витримають тиску витрат, профспілки не домовляться й почнеться страйк, це призведе до зупинки підприємств і соціальних потрясінь — ніхто від цього не виграє. Ще гірше, якщо зарплати дійсно підвищать, але люди не вірять у перспективи економіки й усе одно не витрачають гроші — тоді попит не зросте, інфляція не з’явиться, а план центробанку щодо підвищення ставок залишиться лише на папері.
Тож це питання значно ширше, ніж просто "підвищувати зарплати чи ні". Воно стосується балансу між працею й капіталом, виживання бізнесу, монетарної політики і навіть напрямку всього економічного циклу. За цією японською "партією" уважно стежить увесь світ — адже для економіки, яка багато років бореться із пасткою низьких ставок, кожен поворот політики може стати сигналом для всіх.
Переглянути оригінал
Ця сторінка може містити контент третіх осіб, який надається виключно в інформаційних цілях (не в якості запевнень/гарантій) і не повинен розглядатися як схвалення його поглядів компанією Gate, а також як фінансова або професійна консультація. Див. Застереження для отримання детальної інформації.
Цього разу профспілки Японії висунули серйозну вимогу підвищення зарплат: на перший погляд здається, що це просто переговори між працівниками та роботодавцями про гроші, але насправді за цим стоїть вся економічна стратегія.
З точки зору найманих працівників вимагати підвищення зарплат — цілком справедливо. Ціни безупинно ростуть, оренда, комунальні послуги — все дорожчає, якщо зарплата не змінюється, як це витримати? Тим паче під час минулих переговорів уже було досягнуто рекордного зростання за багато років, тож зараз впевненості ще більше — якщо вже підняли один раз, чому б не підняти ще?
Для компаній ситуація складніша. Витрати на персонал, безумовно, підвищаться, але якщо подивитися з іншого боку: коли працівники мають гроші, вони готові витрачати, товари продаються, компанії отримують прибуток. Головне питання — чи зможуть вони пережити цей болісний період і перетворити короткостроковий тиск на довгострокові вигоди. Якщо справді вдасться втримати таланти й стабілізувати команду, тоді це має сенс.
Найцікавіше — це розрахунки центрального банку. Вони уважно стежать за перебігом переговорів із зарплат, чекаючи на сигнал: доходи зростають → споживчий попит підвищується → ціни на товари йдуть вгору → формується інфляція, що спричинена попитом. Ось тоді підвищення ставок буде виправданим: це дозволить остудити перегріту економіку та повернути монетарну політику у звичне русло. В ідеалі це ідеальний ланцюжок дій.
Але на практиці все рідко йде за планом. Якщо компанії не витримають тиску витрат, профспілки не домовляться й почнеться страйк, це призведе до зупинки підприємств і соціальних потрясінь — ніхто від цього не виграє. Ще гірше, якщо зарплати дійсно підвищать, але люди не вірять у перспективи економіки й усе одно не витрачають гроші — тоді попит не зросте, інфляція не з’явиться, а план центробанку щодо підвищення ставок залишиться лише на папері.
Тож це питання значно ширше, ніж просто "підвищувати зарплати чи ні". Воно стосується балансу між працею й капіталом, виживання бізнесу, монетарної політики і навіть напрямку всього економічного циклу. За цією японською "партією" уважно стежить увесь світ — адже для економіки, яка багато років бореться із пасткою низьких ставок, кожен поворот політики може стати сигналом для всіх.