Багато того, що називають «самовдосконаленням», насправді — це силове нав'язування людині властивостей, які їй не притаманні. Суспільство єдиним стандартом вимагає від кожного бути більш екстравертованим, комунікабельнішим, амбітнішим, успішнішим, але такий «додаток» часто не є зростанням, а скоріше «гіперплазією», як додаткові пальці — непотрібна і витратна для життєвих сил. Чжуан-цзи у «Спареній ступні» сказав: «Видимо, спарені пальці й вродженні відростки випадають із природи людини й є розтратою чеснот». Різні люди мають різну природу, як журавель має довгі ноги, а качка — короткі, й тут немає ієрархії; як каже Чжуан-цзи: «Хоча журавлині гомілки й довгі, але якщо їх скоротити — буде жаль; хоча качині гомілки й короткі, але якщо їх подовжити — буде біль». Силове обрізання або подовження за одним стандартом лише приносить страждання. Коли людина цінує славу, багатство, KPI, успіх вище, ніж своє життя й природу, то чи жертвує вона собою заради імені, чи надривається задля користі — в сутності це жертвування життя безличним силам. Справжня ясність розуму — не в спостереженні того, як живуть інші, а в утвердженні своєї внутрішньої міри, захисті своєї природи й у вирахуванні тих цілей, що приносять постійні муки й потребують постійного нав'язування себе, повертаючи життя до стану, що узгоджується з власною природою.